Про диван

Диван - як багато в цьому... Деякі енциклопедії затверджують, що європейський диван веде свій родовід від простої дерев'яної лави. Хоч слово диван явно перського походження, втім, як і софа - турецького.

До середини пишного XVII століття, коли суворе середньовіччя залишилося далеко за, так чи інакше з'явилися перші справжні м'які крісла й дивани, набиті вовною. Один із самих старих типів дивана - це кушетка, довгою, оббитою тканиною або шкірою сидіння з регульованим нахилом узголів'я. При погляді на кушетку відразу видно, що вона відбулася від стільця. Споріднення видають тонкі витончені ніжки.

До середини XVIII століття кушетки були поширені й у Європі, і в європейських колоніях. А от класичне французьке канапе зовсім не схоже на кушетку, хоча теж родинно стільцю. На витончених, звичайно різьблених ніжках, кріпиться така ж різьблена рама. У канапе довга спинка - на всю довжину сидіння. Її форма наводить на думку про те, що кілька спинок стільців з'єднали разом. До речі, попередниками канапе були дивани, у яких спинки стільців зовсім явно існують окремо. На канапе прийнято було винятково сидіти, у той час як на кушетці звичайно невимушено напівлежали світські красуні.

Софа - це низький диван, створений за мотивами розповідей про млість мусульманського Сходу. Вона покрита яскравою оббивною тканиною або шкірою. На ній розташовуються солідні меблеві подушки. Спочатку їх набивали вовною або кінським волосом, але потім з'явилися сталеві пружини. І от уже більше півтора століть людство благоденствує, опираючись переважно на них. Спочатку зовні стриманий Захід волів на софі сидіти, а не лежати. Тому наше око зараз радують різноманітні типи софи, оснащені спинками як у крісел, сидіння, розділені, свого роду, м'яким столиком. Але поступово ідея лежання на дивані перемогла. Треба відзначити, що в Росії вона перемогла раніше, оскільки Схід нам ближче (згадаєте Обломова). З тих пор як європейці стали лежати й навіть спати на диванах, вони (дивани) перетворили до невпізнанності. Звичайно, у вітальнях збереглися класичні салонні дивани. До них навіть додалися шикарні стилізації, подібні до диванів у дусі, скажемо, "Людовика XVI", з усією блискучою парадною атрибутикою. Свою лепту внесли й прихильники нових матеріалів, що створили конструкції із хромованих трубок", кольорових шкіряних подушок, гнутої фанери й навіть надувних модулів. Салонний диван усе також покликано тішити око й вселяти повага, втім, як і його офісний побратим, що прикрашає інтер'єри приміщень для переговорів і кімнати відпочинку. Зате у величезній кількості розмножилися зовсім нові різновиди диванів, головне завдання яких - забезпечити зручне спальне місце, причому не тільки випадковому гостеві на одну ніч, але часто й хазяїнові будинку на постійній основі. Що робити, витрати урбанізації не дозволяють многим розмістити у своїй квартирі кілька спальних кімнат, тому вночі вітальня перетворюється в спальню.

Тим часом, сполучити диван і ліжко зовсім не просто. Ліжко має широке ложе, на якому зручно лежати не тільки поодинці, але й удвох. А дивану, щоб на ньому було зручно сидіти, опираючись на спинку, така ширина не потрібна. До того ж широке ложе займає досить багато місця. Тому вже на початку XX століття з'явилися розкладні дивани. Властиво їхнього різновиду й визначають у великому ступені особа сучасного ринку. Кращі дивани поєднує те, що матрац опирається на ортопедичні панцири, міцні й еластичні планки з бука. Це робить сучасний диван подібним висококласного ліжка. А далі вступає в дію загадковий механізм трансформації - серце сучасного дивана. Він дозволяє збільшити спальну площу у два, а те й у три рази. Один з найпростіших і надійних варіантів - це выкатной механізм. З-під основного сидіння просто выкатывается модуль на коліщатах. Він залишається автономним, образуя друге ложе, що іноді може підніматися, щоб виявитися на одній висоті з основним. Однак ця конструкція не занадто зручна для тих, хто дійсно хоче спати саме вдвох. Сама популярна модель зараз, як і багато років тому, - диван-книжка. Він має два положення: з піднятою спинкою й розкладений, коли спинка стає ложем. Більше зроблений механізм трансформації типу " клич-кляк" дозволяє фіксувати спинку ще й у третім положенні - напівлежачи. Під диваном " клік-кляк" досить часто розміщають ящик для спальних приналежностей, що дозволяє не заводити тумбу для білизни.

Механізм трансформації "акордеон" працює в такий спосіб: сидіння дивана разом з передніми ніжками витягають уперед, а спинка тягнеться слідом за сидінням і опускається на його місце.

Диван "дельфін" улаштований так, що при викочуванні його фронтальної частини з під основного сидіння випливає додаткова площина. Вона стає урівень із площиною сидіння, і разом вони утворять досить зручне ложе. Існує ще й "французька розкладачка", або "Миксотуаль" - металева сітка натягається на кілька секцій трубчастої рами, з'єднаних шарнірами. У складеному стані ці секції надзвичайно щільно складаються, і диван займає мінімальний простір.

Сучасні дизайнери меблів, створюючи форму дивана, позбулися від необхідності залежати від матеріалу, з якого виготовляється його конструкція. Численні штучні матеріали, що імітують натуральні або, навпроти - ні на що не схожі, дають можливість розгулятися фантазії. Багато моделей диванів нагадують геометричний конструктор: чотирикутні сидіння, циліндричні валики; трикутні підлокітники й так далі. Шанувальники геометризма навіть дивани зі шкіряними подушками створюють в улюбленому ними стилі, так ще й підлокітники перетворюють у східчасті пірамідальні конструкції з тих же шкіряних подушок. Якийсь час популярні крісла кубічної форми й дивани, що явно нагадують паралелепіпед, зовнішня поверхня яких створена панелями з полірованого дерева - оббивка як би ховається усередину дерев'яного огородження. До кушеток, які зараз звичайно мають каркас із металевих трубок, досить часто кріплять обертовий столик, щоб можна було покласти на нього книгу або ще який-небудь дріб'язок. Самі кушетки можуть служити наочним приладдям по топології. Часто площина сидіння роблять хвилеподібної або переламують кілька разів. Так! ще іноді й скручують або зрізують, що, за задумом дизайнера, повинне не тільки демонструвати нестандартність його мислення, але без напруги зберігати возлежащему контакт ніг з підлогою.

Софа теж може одержати сидіння, вигнуте в декількох площинах. Хвилеподібні прогини чергуються із широкими плато, які відіграють роль підлокітників або своєрідних столиків. Або ж сидіння являє собою низку напівсферичних лунок - індивідуальних сидінь. Крім того, сидіння може мати форму півовала або частини прямокутника, що охоплює журнальний столик.

Популярно й використання зорових ілюзій. Наприклад, розцвічення оббивки може складатися із секцій різних квітів. Так що зрительно виділяється тільки частина спинки, і диван здається меншим, чим він є на ділі.

Популярна й просторове маскування. Наприклад, підстава дивана роблять із тонких трубок, які до того ж глибоко заховані під сидіння. Так що здається, що диван ширяє над підлогою. Або ж диван-трансформер типу "акордеон" накривають товстим покривалом, що зовсім приховує щиру форму софи, надаючи їй округлий вид і згладжуючи всі кути. А в розкладеному стані ця деталь інтер'єра служить доповненням до основного матраца. Дизайнерська фантазія створює всі нові й нові форми. Диван, що складається з маленьких сфер, кожна - із пружинкою усередині, скріплені між собою за спеціальною технологією; диван, що трансформується у дворівневе ліжко.